27.05.2020
ЛЕКЦІЯ
Тема. Частини мови у
функціонально-стилістичному аспекті
Дидактична мета заняття: узагальнити відомості про частини мови
Всі слова належать до однієї з 10 частин мови.
Всі слова сучасної української мови представлені 10-ма частинами мови. Розберімося з ними детальніше.
Відразу треба розібратися з групами частин мови. Їх всього три.
1. Самостійні або повнозначні частини мови:
- іменник
- прикметник
- дієслово
- займенник
- прислівник
- числівник.
Самостійні частини мови можуть називати предмети, вказувати на їхні ознаки та кількість або ж описувати дію. Головною ознакою самостійних частин мови є те, що вони – члени речення, що мають граматичну вагу та своє лексичне значення.
2. Службові частини мови:
- сполучник
- прийменник
- частка.
Роль службових частин мови в реченні – зв’язок слів між собою, надання певних емоційних відтінків членам речення або творення нових слів і морфологічних форм.
3. Окрема група частин мови:
- вигук
- звуконаслідування.
Ці частини мови слугують для зображення емоцій, волевиявлення або навіть етикету. Також ці частини мови можуть бути імітацією звуків тварин та природних явищ.
Частини мови та їхнє лексичне значення
Розберімося, що означає та чи інша частина мови.
І. Самостійні частини мови.
Іменник – назва предметів та будь-яких явищ.
Наприклад, стіл, вітер, Ганна.
Прикметник – вираження ознаки предметів.
Наприклад, високий, красива, дерев'яний.
Дієслово – вказівка на дію або стан предметів чи явищ.
Наприклад, біжу, переїхав, зробити.
Займенник – вказівка на особу або предмет.
Наприклад, я, твій, той.
Прислівник – виражає ознаку дії чи іншої ознаки.
Наприклад, холодно, тричі, стрімко.
Числівник – назва кількості предметів або явищ та їхній порядковий номер.
Наприклад, сто, перший, десятеро.
ІІ. Службові частини мови.
Сполучник – зв’язок між собою частин речення та однорідних членів речення.
Наприклад, і, та, або.
Прийменник – засіб висловлення відношення іменника до інших слів у реченні.
Наприклад, в, під, проміж.
Частка – виражає відтінки мовлення.
Наприклад, тільки, ледве, мов.
ІІІ. Окрема частина.
Вигук та звуконаслідування виражають почуття та емоції.
Наприклад, ой, ах, тьху.
Синтаксична роль членів речення
Членами речення можуть бути тільки самостійні частини мови, в той час як службові – тільки виконують граматичну роль у поєднання членів речення.
Іменник зазвичай буває підметом або додатком (у непрямих відмінках).
Також іменник може виступати в ролі неузгодженого означення, обставини (частіше – у місцевому відмінку), прикладки та іменної частини неузгодженого присудка, але це неосновна синтаксична роль.
Прикметник – це типове узгоджене означення.
Однак у нетиповому варіанті прикметник також може виступати іменною частиною складеного присудка.
Числівник часто буває підметом (часто – разом з іменником), але в непрямих відмінках може виступати додатком та означенням.
Займенники, що вказують на предмети в реченні відіграють роль підмета та додатка. А займенники, які вказують на порядок при лічбі та ознаки, звичайно, стають означеннями.
Дієслово – це типовий присудок. Але не тільки!
Дієслова іноді можуть виступати в ролі підмета, додатка, обставини та навіть означення.
Що стосується дієслівних форм, то дієприкметник у реченні – це означення чи іменна форма складеного присудка; а дієприслівник – це обставина.
Прислівник частіше за все буває обставиною та тільки іноді – неузгодженим означенням.
Службові частини мови не є членами речення, але давайте розберемо, яку граматичну роль вони відіграють.
Прийменник слугує для оформлення іменника як члена речення, але вживається у відмінках окрім називного.
Сполучники сурядності існують у реченні для приєднання однорідних членів та частин складносурядного речення. Сполучники підрядності єднають підрядне речення з головним у складнопідрядному реченні.
Частка потрібна для вираження чи підсилення конкретного слова або словосполучення. Також за допомогою частки окреслюється питання, ствердження чи заперечення в реченні.
А ось вигук іноді може виступати членом речення, якщо замінює самостійне слово. Хоча це відбувається рідко. Зазвичай частка просто слугує вираженням емоції, спонукання чи оклику.
Класифікація частин мови
Класифікація частин мови – це назва груп, на які поділяють слова однієї частини мови за певними ознаками. Такі групи в мовознавстві називають розрядами частин мови або лексико-граматичними розрядами.
Іменники бувають:
- назви істот та неістот;
- конкретні та абстрактні;
- власні та загальні.
Загальні іменники в свою чергу поділяються на речовинні та збірні.
Прикметники розрізняють якісні, присвійні та відносні. Проте тільки якісні прикметники здатні створювати ступені порівняння.
Дієслова бувають перехідними та неперехідними.
Числівники поділяють на :
- порядкові та кількісні;
- прості, складні та складені.
Займенники розрізняють 9 видів: особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені та заперечні.
Прислівники виділяють:
- первинні та вторинні;
- означальні та обставинні.
Означальні прислівники бувають якісно-означальними, способу дії та кількісно-означальними.
Прийменники поділяються на:
- прості, складні та складені;
- просторові, часові, причини, мети, умови і допустові, способу дії, кількісні, означальні, об'єктні;
- похідні та непохідні.
Сполучники бувають похідні та первинні.
Частки:
- формотворчі та словотворчі;
- частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально-видільні, підсилювальні;
- частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно-експресивні.
Вигуки:
- первісні та вторинні;
- за змістом: емоційні, волевиявлення, мовного етикету, звуконаслідувальні слова.
Морфологічні ознаки частин мови
До морфологічних ознак частин мови належать наступні характеристики:
1. Особливість творення частини мови.
2. Особливості відмінювання.
3. Особливості морфологічної будови слова.
Всі частини мови можна поділити на змінювані та незмінювані. До перших належать 5 самостійних частин мови - іменник, прикметник, дієслово, займенник та числівник.
Прислівник, прийменник, сполучник, частка та вигук – незмінювані частини мови, а тому ми не будемо розглядати їхні морфологічні ознаки.
Отже, морфологічні ознаки змінюваних частин мови.
Іменник:
- має рід;
- змінюється за відмінками;
- змінюється за числами;
- початковою формою виступає називний відмінок однини або множини.
Прикметник:
- змінюється за відмінками;
- змінюється за числами;
- змінюється за родами;
- якісні прикметники мають ступінь порівняння;
- початковою формою виступає називний відмінок однини чоловічого роду.
Дієслово:
- може утворювати форми дієприкметника та дієприслівника;
- дієприслівник – не змінюється;
- дієприкметник змінюють за родами, числами, відмінками; йому властивий час, стан і вид.
Числівник:
- змінюється за відмінками;
- деякі числівника змінюються за родами;
- початкова форма – називний відмінок.
Займенник:
- вказівні займенники змінюються за відмінками; мають число та рід;
- означальні займенники змінюються за родами, числами та відмінками;
- кількісні займенники змінюються за відмінками;
- порядкові займенники змінюються за родами, числами та відмінками;
- початкова форма – називний відмінок однини.
Немає коментарів:
Дописати коментар